СповідникиУ цьому розділі зібрано повний надрукований текст листових уривків і повідомлень про листування. Він також збережений у повних розділах життєпису. Дати й адресатів, яких видання не називає, не встановлено.
«Мої дорогі, улюблені діточки, всі, хто мене знає! Не падайте духом, а будьте задоволені ус…»
Джерело: с. 83–85. Уривок листа в повному обсязі, наведеному у книзі.
«Мої дорогі, улюблені діточки, всі, хто мене знає! Не падайте духом, а будьте задоволені усім. Хто щиро, сердечно любить Господа, той не піде проти Нього. Дякуйте, дорогі мої дітки, за все Бога. Хочете — вірте, хочете — ні, а все проходить, і земний квіт в’яне. Ви не вірите, але самі побачите і повірите, та вже буде пізно. Дорогі дітки, дівчатка! Якщо ви не задоволені тим, що вам дано такий хрест, то не ображайтеся на мене, бо не від мене це залежить. Так, дорогі, якби нам Господь не посилав випробувань і все йшло б до кращого, нехай тоді на цьому і закінчується. Якщо ми говоримо, що у нас біда, нехай і на тому закінчується. Адже біду ще й не бачили, та й не приведи Господи побачити ту, яка ще буде.
Мої дорогі дітки, цінуйте ці кілька слів. Кого Господь любить, тому й посилає різні випробування і скорботи. А ми весь час нарікаємо»
«Мої дорогі дітоньки! В Євангелії написано: “Я лагідний і смиренний серцем”…»
Джерело: с. 83–85. Уривок листа в повному обсязі, наведеному у книзі.
«Мої дорогі дітоньки! В Євангелії написано: “Я лагідний і смиренний серцем”. Що ми варті без лагідності та без благодаті Божої? Не буде у нас лагідності, не буде й благодаті від Господа. Ось, дорогі дітки, який шлях показав нам Господь, постраждавши за нас грішних на хресті. А ми зовсім не хочемо потерпіти. Прохання й камінь пробиває. Ніколи не можна відчайдувати. Що маєте, те Богу угодно, а що не маєте — те неугодно Йому. А що Богу не угодно, це вже противне Його волі.
Якщо любите Бога, не йдіть проти Нього, вчиняючи не за Божою, а за своєю волею»
«Кожна людина бачить очима…»
Джерело: с. 83–85. Уривок листа в повному обсязі, наведеному у книзі.
«Кожна людина бачить очима. Господь сказав: Блаженні, що не бачили, але повірили. Отже, дорогі, улюблені у Христі діточки, всі читайте цей лист із страхом і не відкидайте його. Шлях у Царство Небесне один, іншого шляху немає. Якою б не була людина, але якщо вона віддаляється зі свого дому, її тягне назад додому. А чи ж ми в цьому (земному) домі будемо вічно? Ні! Господь сказав: Дім Мій на Небесах»
«Вітаю вас…»
Джерело: с. 94–96. Уривок листа в повному обсязі, наведеному у книзі.
«Вітаю вас. Христос посеред нас, утішає і діток, і нас. Зберігайте радість про Господа — і будете збережені. Дітки, зберігайте любов і мир у своїй родині. Якщо щось робимо або куди йдемо, потрібно брати у Бога благословення, говорячи: “Господи, благослови!”. Красиво хрестимося, бо цьому радіють ангели. Як вночі дізнатися, котра година? А коли людина вночі прокидається, тоді й є її час бадьорствувати, звичайно, по силі. Дуже не люблять спокуси, хто молиться до першої чи другої години ночі»
«Любіть Церкву, нашу Матір, бо сказано: кому Церква не мати, тому Бог не Отець…»
Джерело: с. 94–96. Уривок листа в повному обсязі, наведеному у книзі.
«Любіть Церкву, нашу Матір, бо сказано: кому Церква не мати, тому Бог не Отець. Дорогі, улюблені! Ми перебуваємо в життєвому морі. Ной від потопу врятувався в ковчезі, а наше спасіння — Свята Церква... Треба ходити до церкви без будь-якої ліні, з трепетом. Молячись там, ми повинні думати, що прощаємо всім, хто нас чимось образив. Тоді наша молитва буде прийнята Богом. А якщо не бажаємо прощати людям образи, то нам до спасіння далеко»
«Добре, що цей піст проводимо на пісній їжі, очікуємо Воскресіння Христового, радості…»
Джерело: с. 94–96. Уривок листа в повному обсязі, наведеному у книзі.
«Добре, що цей піст проводимо на пісній їжі, очікуємо Воскресіння Христового, радості... Ще піст духовний ми повинні зберігати: не лихословити, не клястися, не гніватися на ближнього... У піст — не ображати, нікому зла не чинити, дивитися по-християнськи на свого ворога. Хто буде так чинити, Господь збереже таких людей. Ось так, дорогі! Молитва, піст і милостиня звільняють від смерті. Це драбина до Бога. Головне — стримуйтеся у словах. Не гнівайтесь і не осуджуйте ближнього, прощайте один одному, а Господь нас простить. Не ображайте один одного, не гадайте, не чаклуйте, не ходіть до знахарів... Ще вам повторюю: не клястіться, мирно живіть, бо час короткий. Амінь»
«Господь сказав залишити мирське…»
Джерело: с. 94–96. Уривок листа в повному обсязі, наведеному у книзі.
«Господь сказав залишити мирське. Дуже шануйте неділю, на базар не ходіть. На базар у неділю ходимо — душу в пекло вводимо. Хто терпить від своїх родичів, отримає велику нагороду»
«З Богом скрізь добре — і серед своїх, і серед чужих людей…»
Джерело: с. 94–96. Уривок листа в повному обсязі, наведеному у книзі.
«З Богом скрізь добре — і серед своїх, і серед чужих людей. Хто має більше любові, тому прощаються більше гріхів. І Христос закликає до любові, і Бог є Любов»
Короткі листові уривки та повідомлення про листування
Джерело: с. 41.
Отець Леонтій уникав виразів: «Я вас закликаю! Я хочу, щоб ви…» Замість цього він говорив: «Не я вам кажу, а Господь (при цих словах він завжди посилався на рядки зі Святого Письма). Я маленький, але що Господь посилає мені, те і я говорю вам. Я перший з усіх хвалюся тільки гріхами. Я гірший за всіх». У листах батюшки часто зустрічаються подібні вислови: «А зовуся я й найменший з усіх і гірший за всіх. Ти чув, щоб я хвалився? Ні ж. А хвалюся я лише гріхами і тим, що гірший за всіх».
Джерело: с. 90.
І знову переживший гоніння мандрівник продовжив проповідь Слова Божого. Ні в'язниці та табори, ні жорстокі допити та побиття, ні суворе табірне життя не змогли замкнути вуста «палаючого мандрівника». У своїх листах він писав: «Хочуть, щоб ми стояли на колінах! Не бійтеся нічого, все лякають». Як тільки батюшка виходив на волю, його проповіді знову починали звучати в містах і селах Західної України. Але найголовніше, що викликало підозру як у представників радянської влади, так і з боку уповноваженого з питань Російської Православної Церкви, — це велике скупчення людей навколо старця Леонтія в його рідному селі, а також нескінченна кількість листів та грошових переказів на ім’я старця. Люди з усіх кінців колишнього Радянського Союзу писали старцю, просячи молитвенну допомогу у своїх скорботах, хворобах і проблемах. І за молитвами старця Господь посилав людям Свою невимовну милість.
Джерело: с. 123.
З табору я повернулася з виразкою шлунка. Мучилася три роки і, зрештою, лягла в ліжко. Стікала кров’ю, лежала в ліжку без будь-якої надії на одужання. Мама написала листа до табору, де тоді знаходився отець Леонтій, і попросила його помолитися за моє здоров'я. У відповідь батюшка написав, що дуже шкодує мене і постарається допомогти. Після цього я швидко одужала і в подальшому ще не раз зустрічалася з ним.
Джерело: с. 128.
Через півтора року служби в армії мені дуже захотілося у відпустку. Я написав листа старцю Леонтію, який у той час перебував у в'язниці, про відпустку, сумуючи, що півтора року не мав змоги приступити до причастя. Отець Леонтій відповів: «Служи добре, слухайся начальства і отримаєш відпустку». Того ж дня я пішов до начальника штабу з проханням про відпустку. Начальник заспокоїв мене: «Скоро прийде один солдат з відпустки, і підеш ти». Так молитвами старця Леонтія я отримав відпустку.
Джерело: с. 132–133.
Старець тоді знаходився в селі Дивень Корецького району. Я вирішила написати і передати йому лист. У ньому повідомляла, що дуже хотіла б його побачити, але через хворобу ноги стала калікою і, мабуть, вже ніколи не доведеться зійтися. Жінки передали йому лист, і він надіслав мені таку відповідь: «Вітаю тебе зі здоров’ячком, якщо Богу буде угодно, то на Різдво підеш у Почаїв, де буде тобі радість».
Цей лист я зберегла. Через тиждень після того, як я його отримала, моя нога почала заживати, залишилися лише рубці від ран. За таку Божу милість до мене, грішної, я, за порадою мами, поїхала подякувати отцеві Леонтію за його святі молитви. При зустрічі сказала йому, що тепер уже поїду в Почаїв. Але старець відповів, що у мене не вийде поїхати. Так і сталося. Коли я приїхала додому, моя мама дуже захворіла, і мені довелося залишитися біля неї. Незабаром я була змушена знову відправитися до отця Леонтія просити вже за маму. Старець сказав: «Твоя мама вже старенька, а я маленький». Ці слова означали, що мамі пора переселятися в інший світ, а він не в змозі зупинити смерть. Я почала гірко плакати і просити за маму. Тоді батюшка взяв мене за плече і сказав: «Не плач, їдь додому, твоя мати буде здорова». Відтоді моя мама почала поправлятися і дожила до глибокої старості.
Джерело: с. 247.
У червні 1954 р. старець Леонтій надіслав Михайлу листа, у якому було написано, що якщо його не звільнять цього року, то обов’язково у 1956 році. Пророцтво збулося.
Джерело: с. 258.
Наступного дня Михайло сказав: «Підемо в інший бік, ще там просили, щоб прийшли». Поколядували й другий день. Десь на третій або четвертий день Михайло отримав листа від старця Леонтія, у якому говорилося, що його звільнили з тюрми. По дорозі додому старець хоче заїхати на свято Хрещення Господнього в Загорськ, щоб помолитися.
Джерело: с. 259.
У вівторок другого тижня Великого посту Леонілла з Саломією приїхали до Корця і зустрілися зі старцем Леонтієм. На прощання старець Леонтій сказав: «Там після Пасхи буде видно. Хоч і буде погано, але там все вийде на добре. Може, разом з Михайлом додому приїдете. Потрібно надіслати Михайлу телеграму». І почав диктувати: «Їде Саломія і Леонілла. Отець посилає».
Джерело: с. 294.
Після цього, нікого нічого не кажучи, Ірина встановила для себе триденний піст: зовсім нічого не їла і не пила, лише молилася, щоб до них у Львів приїхав старець Леонтій. Не минуло й кількох днів, як до Львова приїхали Кирило з Федором і привезли їй листа від старця Леонтія. Старець писав: «Ви просили, щоб я приїхав, і ось, посилаю замість себе». Так Бог творив чудеса за молитвами старця Леонтія.
Листи про паломництво і повернення із заслання
Джерело: с. 207–208. Повідомлення про листи у повному контексті.
У 1950 році старець Леонтій написав Михайлові з Казахстану листа з проханням здійснити паломництво на Козацькі могили. У листі він зазначив, що в ході має взяти участь сто людей. Так Господь усе й улаштував. На початку ходи було дев’яносто вісім паломників, але по дорозі приєдналися дві жінки, і чисельність процесії склала сто осіб. На Козацьких могилах тоді був скит Почаївської Лаври. Відслужили Літургію, у якій брало участь багато священиків. Служба ця була особлива, урочиста і остання.
Незабаром скит розігнали і організували на цьому місці птахоферму. У 1960-ті роки на Козацькі могили почали приїжджати з-за кордону екскурсії, тому там швидко навели порядок і організували музей.
У середині Великого посту 1950 р. був закритий Почаєво-Липенський скит. Настоятель Почаєво-Липенського скиту ігумен Іаков пішов у Почаївську Лавру. Незабаром Михайлові прийшов лист від старця Леонтія з проханням зустріти його перед Пасхою в Києво-Печерській Лаврі.
Відбувши строк з 1946 по 1950 рр., старець Леонтій із підірваним здоров’ям повертався додому. У Києво-Печерській Лаврі для зустрічі зі старцем зібралося десять осіб, у тому числі й Михайло. Вони пішки протягом восьми днів подолали відстань від Липок до Києва. Тут разом провели всі Пасхальні дні й потягом повернулися назад додому.
У 1950 р. Михайло з паломницькою групою (понад тисячу осіб) відвідав Почаївську Лавру. Після цього численні паломництва до Почаєва припинилися, охочі добиралися, як могли.
Рукописні зображення з архівної справи наведено в реєстрі ілюстрацій: 256-2.pdf, права сторінка, та 256-3.pdf, ліва сторінка. У книзі це окремі адресні, поминальні та інші записи; їх не слід видавати за повні листи.